-

 Коли на київському Майдані завирували пристрасті щодо відстоювання прав людей на мирні зібрання, Роман Друзь  відразу ж вирушив до столиці. Він тоді працював на будівництві житлового будинку в Севастополі, а до того мав нагоду служити в міліції, тож добре розумів несправедливе ставлення олігархів, органів влади і її чиновників, правоохоронних структур до простих людей. Події ж на Майдані вселили впевненість, що народ може відстояти свої права і нарешті змінити своє життя. І він зробив революцію Гідності. Правда, саме життя поки що    ще  не змінилося. Навпаки, додалось проблем у зв'язку з анексією Криму і агресією Росії в Донбасі. Українська армія виявилась неготовою протистояти найманцям-бойовикам, яких направила в Україну сусідня держава, забезпечивши їх не тільки стрілецькою, а й важкою артилерійською зброєю. Щоб не допустити анексії Донбасу, уряд України оголосив мобілізацію резервістів. І одним із перших, хто взявся за зброю, щоб зберегти Україну, був Роман Олександрович Друзь (на знімкУ). У зону проведення антитерористичної операції потрапив майже без підготовки. Маючи військову спеці-альність водія танка, був шофером на різних автомобілях, а найбільше, аж до відпустки, водієм бойової розвідувально-дозорної машини. Брав участь у бойових діях під Іловайськом. Його рота, вірніше її третина, ледве вирвалась з оточення. Кілька днів, не маючи карти, не могла добитись до своїх.
Роман не дуже хоче, а можливо, не має права детально розповідати про ті драматичні події. Але всі його недомовки підштовхують до думки, що  винне в усьому або продажне, або професійно бездарне вище військове керівництво. Становище в армії врятувала і продовжує утримувати його під контролем самовідданість військовослужбовців і справжній їхній патріотизм та солідарність із ними командирів середньої ланки. Останнім часом намітилися позитивні зміни і у вищому ешелоні командування. Хоч і воно не поспішає спускатися до спілкування з рядовим складом підрозділів, щоб роз'яснити причини стримування наступальних дій. Солдати ж втомилися чекати їх і ховатися від артилерійських обстрілів сепаратистів.
За час так званого перемир'я стало дещо мінятися ставлення до українського війська багатьох місцевих жителів. Вони переживають справжню гуманітарну катастрофу, до якої призвела безвідповідальна діяльність сепаратистів і російських найманців. Наші військові допомагають місцевим жителям, чим можуть. І люди дякують їм за це, просять не залишати їх наодинці з терористами, із зруйнованими житловими будинками та об'єктами інфраструктури.
До учасників АТО і до бійців 42-го батальйону тер-оборони часто приїздять волонтери. Привозять продукти, обмундирування, медикаменти і засоби гігієни. Солдати радіють увазі до них. Лишки харчів роздають місцевому населенню.Невдоволеними бувають, коли дізнаються про те, що вдома інколи нікому потурбуватися про рідних. Якби той моральний дух, що панує у військах, можна було перенести в цивільне життя, на скільки багатшим і добрішим було б наше суспільство.  
... Дні, відведені на відпустку, швидко збігли. Не хочеться Роману розлучатися з дружиною, донькою. Але  треба їхати. Його чекають бойові побратими. Вони дали клятву вірно служити Вітчизні, тож мають завершити антитерористичну операцію перемогою добра над злом, зберегти цілісність незалежної України.

Віктор НЕЗБЖИЦЬКИЙ.
Фото Леоніда МАСЛІКОВА.