-

Подружжя Сулімів у селі Могильному виростило п'ятеро дітей. Мати Галина Михайлівна нещодавно згідно указу Президента України удостоєна почесного звання "Мати-героїня". Наймолодші два сини народились близнятами. Віталій вже одружений і живе окремо від батьків. А Ігоря навесні цього року батько і мати провели до українського війська, до якого він попросився добровільно, щоб захищати Україну від сепаратистів і найманців.
На службу Ігор СУЛІМ (на знімку) потрапив  до 93-ої механізованої бригади. Швидко освоївся з особливостями бойових дій, які з кожним днем ставали успішнішими. Та раптом, коли терористів підтримали регулярні російські війська, справи погіршились. Воїни 93-ої механі-зованої бригади під Іловайськом опинились в оточенні.
Перебуваючи під постійними потужними обстрілами, Ігор писав у телефонних есемесках батькам: "Нам  не вижити", "Завтра чекаємо бій", "Постійно нападають росіяни", "Я вижив, техніка - ні". Потім повідомлення перестали надходити. А по телевізору весь час говорили про наші великі втрати під Іловайськом. Батьки були в розпачі.
... Потім Ігор розповідав батькам, що з ним сталось. Утримуючи сектор на периметрі території, підрозділ міг вийти з оточення. Але надійшов наказ виходити створеним коридором. Пізніше військовослужбовці назвали його коридором смерті. Попереду йшов танк, а за ним БМП, в якому був Ігор. Раптом снаряд пробив броню і його осколок вдарив Ігорю в обличчя. Машина загорі-лась. Хлопці вискочили з неї і потрапили під автоматні черги терористів. Дві кулі   вцілили в Ігоря. Одна, потрапивши в спину, вийшла в шиї, інша роздробила променеву кістку руки і вирвала кусок м'яза. Стікаючи кров'ю, він не знав куди йти. Побачив трьох військових, які лежали неподалік. Вони покликали Ігоря до себе, сказали покласти зброю і лягти біля них.  Вони перев'язали хлопця. Підійшли російські вояки і сказали Ігореві і ще кільком пораненим йти до найближчого населеного пункту. Аж у ньому, пройшовши кілометрів 5, Ігор зрозумів, що він у полоні. Його кинули до підвалу, в якому було повно сміття і десяток поранених. Було холодно, хлопці сиділи спина в спину, щоб гріти один одного. Ігор з кусочків битого шифера зробив "ліжко", яке застелив поліетиленовими пакетами від сміття. Ними ж і вкрився. Наступного дня, хоч їм і казали, що розстріляють, все ж дали воду і їсти, після чого передали організації Товариства Червоного Хреста. А вже вона вертольотом відправила Ігоря і ще кількох поранених до Запоріжжя, а потім до Дніпропетровська. З чужого телефона він зателефонував батькам. Вони відразу ж поїхали до нього. І тоді дізналися про те, що йому довелось пережити. Тоді ж син повідомив, що його направляють на лікування до Литви. Разом із тим почули від сина шокуючу новину. Він поскаржився на те, що з його банківського рахунку крадуть гроші. Батьки зразу не повірили, що таке може бути. Виявляється, є пройдисвіти, які телефонують пораненим воїнам і, пропонуючи матеріальну допомогу, запитують на який рахунок її переказати. А далі справа за винахідливими злочинцями. Тож батько і син вжили заходів, щоб унеможливити пограбунки синового рахунку.
-    Ми вирішили розповісти про це, щоб рідні інших поранених військовослужбовців знали про те, що є в нашому суспільстві покидьки, які грабують поранених захисників Вітчизни, - розповів батько Ігоря Станіслав Анатолійович Сулім. - Тож не варто називати терміни дієздатності карт-ки і номери на її зворотній сторіні. Якщо ж допомога від чужих людей необхідна, і треба дати повні данні картки, то варто постійно обнуляти існуючий рахунок, щоб грабіжникам не було що з нього красти.
Перебуваючи в Литві, Ігор Сулім майже залікував свої рани. Та його чекає ще одна операція. Якщо все буде добре, то він зможе повернутися в Україну. Але й після цього йому ще належить пройти курс реабілітації, щоб розробити руку. Побажаймо йому якпошвидше відновити здоров'я.

Віктор НЕЗБЖИЦЬКИЙ.