Багато хто з юнаків, здобувши середню освіту, своє професійне майбутнє пов'язує з військовою службою. Ось і Сергій Малінович після закінчення школи в Гайвороні поступив до інституту сухопутних військ, а, закінчивши його, розпочав свою службу в Збройних Силах України. Зрозуміло, що перші кроки молодого офіцера були не простими. Але він швидко освоївся з новим для нього видом діяльності. Та порядки, які існували в військовій частині та й усій армії, йому не подобались. Не міг зрозуміти, чому літаки майже не літали, чому танки та інша бронетехніка стояли у боксах, а то й під відкритим небом і ніхто про неї майже не дбав? Чому треба направляти солдат на будівництво дач для представників вищого командування? Чому процвітала фальсифікація в оцінках стану бойової підготовки військових підрозділів? Не про таку армію мріяв Сергій. І через деякий час він написав рапорт про звільнення. Йому ніхто не пропонував подумати, забрати рапорт. Армія ж скорочувалась... Повернувшись додому Сергій Леонідович Малінович пішов на роботу в міліцію - очолив кримінально-виконавчу інспекцію. А навесні минулого року під час часткової мобілізації до лав Збройних Сил України отримав повістку від рай-військкомату. Там йому запропонували службу у ньому. Роботи було багато. Відбирав за потрібними військовими спеціальностями військовослужбовців, возив до обласного збірного пункту. А коли оголосили другу хвилю мобілізації, вирішив, що він буде потрібніший там, у зоні АТО, і підписав договір про контрактну службу. Потрапив С.Л. Малінович до 34-го кіровоградського батальйону тероборони. Прийняв стрілецьку роту. І відразу ж відчув усі армійські негаразди. Але з часом справи стали поліп-шуватись завдяки державному забезпеченню, а ще більше - волонтерській допомозі населення. Рота С.Л. Маліновича несла бойове чергування на багатьох блокпостах, в тому числі "гарячих". Брала участь у штурмових операці-ях, зокрема, при звільнені міста Дзержинська. Останнім часом вона охороняла блокпости в районі міста Горлівки, була під постійними обстрілами бойовиків. Солдати вже призвичаїлись до них, однак втрат доводилось зазнавати. Коли роту після більш як піврічної участі в бойових діях відправили на відпочинок і поповнення, в ній залишалась лише третина особового складу. - Але, не зважаючи на всі труднощі і навіть втрати бойовий дух воїнів залишається високим, - розповідає Сергій Леонідович. - Всі готові до контрнаступу, але потрібної команди немає. Саме така бездіяльність найбільше гнітить воїнів укра-їнської армії. Але вищому командуванню краще видно обстановку в зоні АТО. В бойовиків шанси на успіхи в боротьбі з кожним днем зменшуються. Вони примушують населення ставати в їхні ряди. Серед різних формувань росте протистояння і частішають бойові розборки. І військова допомога Росії теж не може бути безмежною. Отже сили терористів з кожним днем слабшають. Зростає кількість протестів серед мирного окупованого населення Донбасу. Тож політика Президента і Уряду, спрямована на мирне врегулювання збройного конфлікту, щоб не допустити людських втрат, зрозуміла. А поки рівень протистояння залишається, українська армія нарощує свою могутність. Все більше з'являється нової і відремонтованої техніки, засобів виявлення ворога і коригування вогню. Сергій Леонідович Малінович був у відпустці, радий з того, що відзначав новорічні свята разом з дружиною Оксаною Миколаївною і донькою Яною (на знімку). Цими днями його відпустка закінчилась, і ротний поїхав до Кіровограда, де прийме поповнення особового складу, відремонтовану і нову техніку, щоб повернутися в зону проведення АТО. А через кілька місяців закінчиться дія контракту, і Сергію Леонідовичу треба буде вирішувати продовжити його чи повернутися до цивільного життя. Як поступити, він для себе ще не визначив. Хоча все його єство налаштоване на те, що він не може залишити своїх солдатів, бо він поріднився із ними. Він має довести справу, за яку боровся, до логічного завершення - до перемоги. Україна має залишитися єдиною, неподільною, без бойовиків-терористів і російських найманців. Ніхто і ніщо не має загрожувати його родині, мільйонам людей у незалежній Україні.
Віктор НЕЗБЖИЦЬКИЙ.
Фото Леоніда МАСЛІКОВА.
|
