-

Президент України П.О. Порошенко видав указ про відзначення державними нагородами України учасників антитерористичної операції в боротьбі за суверенітет та територіальну цілісність країни, проявлені при цьому вірність військовій присязі та незламність духу. Серед відзначених є наш земляк, уродженець міста Гайворона, випускник міської школи №2 генерал-майор Державної прикордонної служби України Валерій Олександрович Суботін (на знімку). Його нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.

Так уже сталось, що в наш час, коли всі звикли до миру та спокою, рідні люди стають ворогами, а на теренах нашої країни лунають постріли. Відходять у вічність молоді люди, які гинуть на своїй землі від куль  своїх  же "побратимів", а їх рідні зводять руки до неба та благають Господа, щоб дав сили  пережити страждання і  пекельну біль. 
Таке враження, що все відбувається поза межами здорового глузду, в якійсь нереальності, - не віриться, що це у нас, в Україні. Неначе страшний сон,  коли проводжають хлопців для охорони кордону  рідної країни, та не всі повертаються. Ось вже п'ять наших прикордонників поринули у вирій багряними журавлями. Немає оправдання, немає пробачення тим, хто благословляє на вбивство…
Справою величезної важливості Валерій Олександрович Суботін - генерал-майор Державної прикордонної служби України, вважає за необхідне якнайшвидше зупинити агресію та встановити мир в країні.
На його долю випало чимало випробувань. В його житті так чи інакше відбиваються суспільні ідеї, історичні події, громадські пристрасті. Йому судилася особлива доля і особливе  життєве призначення - захищати свою Батьківщину,  а сьогодні - боронити її.
Саме це викликає  повагу й неприховану гордість за нашого земляка.
Завдяки військовому досвіду Валерія Олександровича, інтуїції і проникливості йому вдалося в найкоротші терміни сформувати боєздатні підрозділи  на східному  кордоні України, які не скорилися вимогам  "нападників" скласти зброю та здатися. Дали відсіч тим, хто нападав на пункти пропуску, розстрілював із засад наші військові колони. І, що дуже важливо, що жодний прикордонник, який був з ним у боях,  не загинув. Шкода, що не обійшлося без поранень бійців.  На  згадку про ті страшні часи  залишився осколок і в  його передпліччі. Якщо уважно подивитися фотознімки та відеокадри після штурму прикордонних підрозділів, то на думку спадає  лише одне - дякуємо, що вижили. 
Валерій Олександрович завжди йде до людей і люди йдуть йому на зустріч, довіряють у всіх питаннях, у всіх справах. Його діяльність постійно спрямована на людину, на її безпеку. Дякуючи  небайдужим громадянам, які підтримали добрі наміри в забезпеченні прикордонників бронежилетами, сьогодні  щасливі матері та дружини,  можуть обняти своїх героїв, а  діти - пишатися   муж-ністю своїх батьків. 
Онучці Діаночці,  якій нещодавно виповнився  рік,  дідусь - генерал  теж матиме  що розповісти, коли вона підросте. А для сина Андрія він завжди  буде взірцем виконання обов'язку, творцем добра, гідним батьком. Валерій Олександрович  точно знає,  що є основою життя, і щасливий тим, що завжди поруч кохана дружина, в душі якої неначе особливою струною бринить, як заповіт: "Чекаю тебе,  ти повернись усім смертям на зло…"
Багато розмірковує  генерал-майор Валерій Олександрович Суботін про  сьогодення,  думає  про майбутнє. Сама бурхлива історія крокує у його житті.  Чимало в нього великих планів  та  задумів,   є для їх здійснення воля  та тверда рішучість. Але треба відстояти цілісність України, мир і спокій в державі. І він не стоїть  осторонь всіх цих проблем, він патріот українського народу, щирий син рідної землі. І робить усе, щоб здоровий глузд переміг, щоб зникла ворожнеча, адже  найдорожче у  світі  це - людське життя, його не можна прожити спочатку на чернетці, а потім переписати на чистовик. "Нам усім треба задуматись над тим, як же у вічі будемо дивитися один одному,  брати мої, коли все закінчиться і настане мир? - запитує генерал-майор В.О. Суботін.

Підготувала Наталія ЗЕМНОРІЙ. 

Від редакції: коли верстався цей номер, В.О.Суботін  повідомив нам, що закінчив лікування у військовому шпиталі, та дякувати Богу - уже в строю, знову готовий до виконання найскладніших завдань.